Розібравшись з основними процесами, які відбуваються в голові, коли потрібно вирішити, чи купити шістнадцяту пару джинсів («Але ж вони такі красиві!») або все ж таки відкласти гроші на відпустку, тепер саме час трохи ускладнити картину. Вище кілька разів згадувала систему заохочення – комплекс структур, завдання яких – видавати організму порції приємних відчуттів, якщо він робить те, що збільшує шанси на виживання (за доісторичними стандартами). Система заохочення – частина лімбічної системи, маленька фабрика задоволення і його передчуття. Коли ми робимо щось правильне з погляду системи заохочення, наприклад, збираємося з’їсти смачну вечерю, попити води у спекотний день або зайнятися сексом, у ній виділяється дофамін.
Головні компоненти системи заохочення – вентральна область шини та вентральний стріатум. Перша зона буквально усіяна нейронами, що виділяють дофамін: саме звідси він розходиться по мозку. А вентральний стріатум і ядро (ПЯ), що входить до нього, — основний пункт призначення дофамінових послань. До вентрального стріатуму стікається і з нього випливає безліч дофамінових струмочків, багато з яких ведуть прямо в префронтальну кору. У геймерів, які проводять з приставкою більше трьох годин на день, ця зона помітно більша, ніж у тих, хто грає лише час від часу. Крім того, вона помітно активніша і сильно збуджується як від виграшу, так і від програшу. Дофамінова «доріжка» від вентральної області покришки до вентрального стріатуму називається мезолімбічним дофаміновим трактом, і це головний маршрут нейромедіатора в мозку.
Другий важливий дофаміновий «шлях» системи заохочення називається мезокортиколімбічний тракт: він веде від вентральної області покришки прямо в кору великих півкуль і головним чином в лобові частки, де зосереджені «розумні» частини нашого мозку. У відповідь на «правильні» стимули активуються всі зони, розкидані вздовж мезокортиколімбічного тракту. Таким чином пам’ять про задоволення, яке дає ту чи іншу дію, закріплюється не лише на рівні примітивних структур мозку, а й у найпросунутішій його частині. Саме завдяки цьому ми можемо навчатися: запам’ятовування та використання нової інформації супроводжується активацією системи заохочення.
Крім вентральної області покришки, вентрального стріатуму і ядра, що входить до його складу, до зон мозку, які входять до системи заохочення, зазвичай відносять передній таламус, гіпоталамус, гіпокамп, орбітофронтальну кору, передню поясну кору і вентральний паліддум, він же загалом, усі регіони, що знаходяться в межах великих дофамінових шляхів. Тому сьогодні вчені рідко використовують термін «система заохочення», воліючи говорити про «шляхи заохочення» (reward curcuits).
Хоча фахівці дуже активно досліджують систему заохочення, до кінця принцип її роботи не зрозумілий. Довгий час вважалося, що почуття задоволення, яке дають нам «правильні» дії, забезпечується безпосередньо дофаміном. Але останніми роками стало зрозуміло, що це не так. Докладніше про те, як працює дофамін і чому він таки критично важливий для роботи системи заохочення та самоконтролю, ми поговоримо в наступному розділі. Але хоча дофамін і не приносить нам приємних відчуттів, саме це почуття, очевидно, народжується саме в системі заохочення.
Вчені вважають, що справжні центри задоволення, або гарячі точки гедонізму (англійською використовується термін hedonic hotspots, в російському усталеного позначення поки немає), які дають нам відчуття блаженства різного ступеня інтенсивності, знаходяться у зовнішній частині прилеглого ядра — його оболонці, вентральному «блідому» кулі», парабрахіальних ядрах варолієвого мосту, острівцевій та орбітофронтальній корі. Але які фізіологія та біохімія почуття приємного, дослідники поки що не знають.
Добавить комментарий